Допис 2. Питання: Чи розповідають психотерапевти про своїх...

Допис 2.

Питання:
Чи розповідають психотерапевти про своїх клієнтів?

Відповідь:
Загалом психотерапевти поважають важливість захисту особистості клієнта й дотримуються конфіденційності. Втім, за роки практики в мене були клієнти, які свідомо дали згоду на використання їхніх історій — у тих випадках, коли я вважаю, що це може допомогти іншим. Їхні мотиви різні:
• Вони радіють, що їхній досвід страждання може бути комусь корисним, а не просто болем заради болю.
• Вони вдячні за свій стан покращення й хочуть допомогти іншим пройти подібний шлях.
• Вони відкриті за характером і не мають нічого проти поділитися своїм досвідом.
• Вони самі свого часу отримали підтримку, читаючи історії інших, і хочуть зробити те саме для когось.

Більшість прикладів, які я використовую для ілюстрації теоретичних ідей, саме з цієї категорії клієнтів. В інших випадках я обʼєдную кілька схожих історій у вигляді вигаданого клієнта, що дозволяє зберегти конфіденційність, але при цьому зробити приклад реалістичним і корисним.

⸻

Чи пліткують терапевти про клієнтів?
Я не знаю жодного терапевта, який би пліткував про своїх клієнтів. Це може здатися дивним, але ми справді не пліткуємо. З одного боку — це питання професійної етики. З іншого — ми й так чуємо достатньо історій від власних клієнтів, щоб наситити свою цікавість. Якщо чесно, останнє, що я хочу обговорювати за обідом — це клієнти когось іншого.

⸻

Відомі клієнти
Іноді терапевт, який працює з відомою особистістю, може сказати щось необережне. Це трапляється так рідко, що я досі памʼятаю, коли востаннє стала свідком такого.

Понад 20 років тому ми з подругою-терапевткою обідали в кафе, коли до нашого столика підійшла всесвітньо відома зірка. Було очевидно, що вони знайомі — і найвірогідніше, як терапевт і клієнт. Подруга обережно дала зрозуміти, що так і є, але більше не сказала ані слова ні про цю людину, ні про її проблеми.

Якби вони не зустрілися на моїх очах, вона взагалі б нічого не сказала.

⸻

Родина терапевта
У родині психотерапевта всі знають, що питати про клієнтів — неетично. Якщо вдома бачать когось незнайомого, не питають «хто це?» і не вітаються. Якщо хтось на вулиці мене впізнає, ніхто з рідних не ставить зайвих питань.

Так само проблеми клієнтів — не тема для розмов за вечерею. Діти терапевта не особливо цікавляться її клієнтами. Вони більше люблять розповідати про себе.

⸻

Надзвичайні ситуації
Іноді клієнтські кризи вимагають від мене дій поза кабінетом. Наприклад, я можу скасувати обід із родиною через термінову поїздку в лікарню чи перевірку стану клієнта вдома. У таких випадках я іноді змушена сказати, куди йду і на скільки. Але й тоді — мінімум деталей, жодних особистих даних.

⸻

Крик і переслідування
У мене були нарцисичні клієнти, які кричали так гучно, що довелося попередити домашніх: якщо почуєте крики — зі мною все гаразд. Один клієнт навіть переслідував мене й залишав подарунки біля дверей щодня.

Ці люди самі частково втрачали приватність, коли вирішували не контролювати себе або зʼявлялися без запрошення.

⸻

Висновок:
Нетерпевти більше цікавляться моєю роботою й історіями клієнтів, ніж інші фахівці. Зазвичай терапевти говорять про своїх клієнтів лише в супервізії або в момент глибокого внутрішнього переживання — і мова йде не про деталі клієнтського життя, а про власні почуття безсилля і питання «що робити далі?»

—

Елінор Ґрінберґ, PhD, CGP
Психотерапевтка в приватній практиці в Нью-Йорку, авторка книги “Borderline, Narcissistic, and Schizoid Adaptations”
www.elinorgreenberg.com